'CIVILIZATION INCOGNITA'. Multi-Media Project Prof. Valeriy Bebyk (Ukraine, TV 'TONIS')

Інна Тарасюк. УКРАЇНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ (Частина І)

Валенсія - Київ, жовтень 2013 р.



 

Світова наука довгий час стояла на позиції «відкриття» Старим світом Нового, і всі дослідження в будь-якій сфері, чи-то археології, чи антропології, чи лінгвістики, велися, переважно, дещо з позицій зверхності.

 

Старий світ уявлявся чимось більш досконалим і розвиненим, а Новий – таким собі недолугим меншим братом. Cприяла цьому політика колонізації, яка тривала аж до середини XX століття включно, коли Друга Світова війна та наступні політичні домовленості змусили імперії поступитися не тільки своїми територіями, а й розпочати культурну деколонізацію свідомості.

 

У зв’язку з цим з’явилися нові можливості і підходи у дослідженнях культур двох американських континентів. Зникають ідеологічні догми та нав’язані принципи у пошуку істини. Науковці тепер мають змогу бути неупередженими і не боятися бути піднятими на сміх, якщо результати їхніх досліджень дещо не вписуються в ортодоксальну наукову думку. У самих колоніальних народів після падіння імперій з’явилася можливість зробити свій доробок у розвиток сучасної науки та змусити світ почути їхній голос.

 

Не дивно, що наразі в пост-колоніальних американських країнах активно ведеться пошук своєї самтожності на усіх рівнях життя: від побутового до наукового. Скажімо, в Мексиці в ресторанах меню складено двома мовами: іспанською та науатль[1], а в Перу за межами крупних міст важко почути іспанську – там говорять кечуа – мовою інків.

 

В цих та інших країнах Південної і Північної Америк зараз заново переписується історія: вже з позицій тубільних народів, а не їхніх завойовників. В музеях відвідувачам презентується інший погляд на події: європейці, що «першими» (питання «першості» нині широко дискутується в науковому світі – див. нижче) прибули за океан, зовсім не були такими, що принесли добре і вічне темним і забитим масам. В переважній своїй більшості це були загарбники і підступні ошуканці, які винищили безліч аборигенів, пограбували їх і нав’язали їм нову мову і релігію. Історія в школах також викладається по-новому: не з позиції західноєвропейської, а з позиції автохтонних народів.

 

Що стосується вживання слова «відкриття» стосовно країн Південної та Центральної Америки, то на сьогоднішній день це вже своєрідний моветон. Це слово несе винятково європоцентричний відтінок, і є образою для корінних народів. І справді, про своє існування народи Америк знали задовго до Колумба, то чому вони були «відкритими»? Хіба що винятково для Середньовічної Західної Європи.

Розвиток технологій також дає змогу більше дізнатися про минуле. Подекуди результати досліджень перевищують всі сподівання, а іноді дивують несподіваними та складними історичними зв’язками. Так, за допомогою останніх технологій при повторному, більш прискіпливому дослідженні єгипетських мумій в їхніх тілах було знайдено тютюн та коку[i] - продукти, які начебто з’явилися в Європі лише після трансатлантичних подорожей XV-XVI століть.

 

У 1954 році в Єгипті знайшли великі човни, заховані поблизу піраміди Хеопса. Вони були поховані між 2589 та 2566 роками до нашої ери. Одне з суден вдалося реконструювати. Його розміри вразили дослідників: завдовжки біля 44 метрів і шириною 5,6 метрів, човен цілком міг би пересуватися по морю на великі відстані. Можливо, вченим давно слід більш серйозно поставитися до «Історії» Геродота, де грецький історик згадував єгипетські подорожі океаном до Америки?

 

Чимало інших знахідок на території двох Америк також підтверджують наявність контактів між континентами задовго до Колумба. Азійські та європейські обличчя у скульптур та зображень на артефактах з’являються приблизно після 2000 року до н.е. на знахідках, виявлених на територіях обох Америк. Такі знахідки, природньо, найкраще збереглися в тих місцях, де клімат посушливий і холодний, ніж там, де буяють вологі тропіки.

 

Ще у 1969 році доктор наук, професор Александр фон Вутенау наголошував, що індивідуальні та етнічні характеристики людського обличчя не можна вигадати або зобразити випадково[ii]. Тобто ті європейські, азійські та негроїдні обличчя, які зустрічаються у американській доколумбовій скульптурі, не могли бути продуктом фантазії чи випадковістю, а радше є втіленням реальних людських рис.

 

На березі Еквадору було знайдено японську вазу, датовану 3000 роком до н.е. В своїй праці ряд вчених[iii] зазначають про можливі контакти між японцями та аборигенами Америки. Японці, ймовірно, могли подорожувати Тихим океаном до берегів Америки на своїх маленьких човнах, пливучи за течією. Іншим доказом того, що японці були на території Америки до Колумба, є те, що в мові Зуні та Пурепеча[2] існує так багато японських слів, хоча остання за територіальними ознаками мала належати до групи мов науатль – основної  місцевої мови Мезоамерики.

Різноманітні статуетки, миски та залишки древньої архітектури також містять натяки на людські контакти між континентами задовго до Колумба. Наприклад, на деяких ранніх храмах майя зображено слона. Відомо, що слон на території Америки не жив. Раніше вважалося, що це – вид мамута, однак вчені довели, що останнього мамута на території Південної Мексики – території майя – було впольовано ще за 8 тис. до н.е., тобто задовго до появи цивілізації майя. Як інакше могли майя знати про цю тварину, якщо вони її ніколи не бачили?

 

Також науковці звертають увагу на подібність між архітектурою Ель Тахін[3] та культурами Китаю бронзового і мідного віків.

Чимало свідчень про контакти між континентами задовго до так званого технічного прогресу міститься і в древніх письменах.

 

Дуже довго офіційна наука їх відкидала як неправдиві або підроблені, і тільки зараз у світі поступово змінюється думка щодо такого легковажного ставлення до історичних документів. Адже, для того, щоб зробити певний запис, в древності потрібно було докласти чимало зусиль на відміну від сьогодення, де будь-який запис можна зробити за лічені хвилини, включивши комп’ютер. Отже, навіщо докладати стільки зусиль для запису вигадки?

 

В «Історії династії Лян», виданої в Китаї близько 690 року н.е. згадується подорож 499-го року у «країну далекого сходу»[iv], яка, вірогідно, була Америкою.

 

Згідно зі скандинавськими сагами, приблизно в 1000 році н.е. Ліф Еріксон, перший син славетного Рудого Еріка, що, за варязькими переказами, заснував першу колонію в Гренландії, відплив від Гренландії на захід. Він причалив до зелених берегів землі, яку назвав Вінланд. Там варяги зустріли людей, яких назвали «skraeling». Сучасні археологи вважають, що мова йде про інуїтів – корінних мешканців Канади.

Скандинавські саги у науковому світі вважалися донедавна казками, аж поки в 1960 році археологи не представили світові беззаперечні докази перебування вікінгів у Канаді. Пі час розкопок Л’Анс-о-Медоуз в провінції Ньюфаундленд в Канаді було виявлено варязькі артефакти та фундамент типового скандинавського житла. Це остаточно дало зрозуміти, що контакти між континентами мали місце насправді, і сталося це принаймні 500 років до Колумба, якщо не раніше.

Окрім варязького сліду, існують докази, що до Південної та Північної Америк також плавали фінікійці, римляни і єгиптяни. Вони мали досить великі судна, щоб мати змогу перевозити кількатонні вантажі. Тому цілком ймовірно, що між континентами процвітала торгівля. Звідси пояснюються і свідчення європейців, які в XV столітті ступили на американську землю. Так, іспанські ченці, які потрапили на Юкатанський півострів у XVI столітті під час іспанської Конкісти повідомляли, що народ майя вирощував солодку картоплю.

Однак, сучасна ботаніка стверджує, що ця рослина культивувалася ще задовго до Колумба – в Уганді, в Африці[v]. Таким чином, можна зробити висновок, що солодка картопля потрапила в Америку з Африки, і ніяк не навпаки, і трапилося це аж ніяк не в XVI столітті. Цікавим є той факт, що солодку картоплю також вирощували в Полінезії ще до приходу туди європейців. Там її називають «kumar», що походить від санскритського (!) слова «kumari»[vi].

Вчені-біологи стверджують, що арахіс культивувався в Китаї ще за 3000 років до н.е., а знахідки тютюну були виявлено в Африці задовго до прибуття португальських мореплавців. Так само, дослідники руїн Помпеї в Італії повідомляли, що на стінах міста знайдено досить точні малюнки двох типових американських рослин: ананаса та лускатого анона[vii]. Значить, що про ці притаманні Південній Америці рослини було відомо пра-італійцям ще 80-го року н.е.?

Нещодавно генетики виявили, що американська бавовна, яку нині культивують, містить чотири набори хромосом, дві з яких схожі з генами американської дикої бавовни, а інші дві схожі на азійську бавовну[viii]. Яким чином ця бавовна опинилася в Америці, якщо американські та азійські народи не перетиналися? Слід зауважити, що бавовна з чотирма наборами хромосом вирощується в Перу з 4000 до н.е.!  

 

Також цікавим є приклад кокосу. Його батьківщиною вважається Південно-Східна Азія. Однак хроніки свідчать, що коли іспанські мореплавці висадилися на береги «Нового» світу, то побачили там цю рослину. Можна було б припустити, що кокос міг випадково потрапити в Америку, припливши з Азії хвилями Тихого океану. Але справа в тому, що кокос не може без пошкоджень  перебувати в солоній воді протягом тривалого періоду часу, необхідного, щоб дістатися з Азії до Америки.

 

Всі ці знахідки, які говорять на користь численних контактів між цивілізаціями Америк, Азії, Близького Сходу та Європи, наштовхують на думку, а чи були подібні контакти між аборигенами Америки та пра-українцями?..


[1] Науатль – підгрупа мов науан юто-ацтекської мовної сім’ї. Мовою науатль розмовляють близько 1,5 мільйона людей, більша частина яких проживає в Центральній Мексиці. Всі мови науан вважаються корінними мовами Мезоамерики. Їхня давність сягає принаймні 7 ст. н.е. Фактично це була мова ацтеків, які підкорили народи, що про проживали на території сучасної Мексики.

[2] Мова зуні територіально покриває західну Мексику та східну частину штату Аризона, США. Мовою зуні говорять близько 9,5 тис. людей. Мова пурепеча (також відома як мова Тарасків) розповсюджена у високогірних регіонах Мексики. Нею розмовляють біля 100 тис. людей.

[3] Ель Тахін – одне з найбільших і найважливіших міст класичної ери Мезоамерики. Розквіт міста припав на 600-1200 роки н.е. Європейцям стало Ель Тахін став відомими лише в 18 столітті, коли на місто випадково натрапили.  

 



[i] Well, S.A. American drugs in Egyptian mummies: A Review of the Evidence.  www.colostate.edu

 

[ii] Von Wuthenau, A. 1969. Pre-Columbian Terracottas. Methuen, London. 203 p.

[iii]Jairazbhoy, R.A. 1976. Asians in Pre-Columbian Mexico. Private Publ., Norwood, England. 150 p. Meggers, B. J. 1992. Jomon-Valdivia  Similarities: Convergence or Contact? NEARA Journal, vol. 27:(Summer/Fall 1992) pp 23-32. Meggers,  Betty and Evans, C. 1966. A Trans-Pacific  contact in 3000 BC, Scien. Amer. 214(1): 28-35

[iv] Shao, P. 1976. Asiatic Influences in Pre-Columbian American Art. Iowa St. Univ. Press, Arnes, IA. 195 p.

 

[v] Bernal, I.  1973.  The Olmec World. Univ. of Calif. Press, Los Angeles, CA.  p. 78.

 

[vi] Bailey, J.  1994.  Sailing to Paradise; The Discovery of the  Americas by 7000 BC.  Simon & Schuster, NY.  464 p.

 

[vii] Neugebauer, O.  1962.  The Sciences in Antiquity.  Harper Publ.,  NY.  P. 166.

 

[viii] Brücher, H.  1989.  Useful Plants of Neotropical Origin and  Their Wild Relatives.  Springer-Verlag, Berlin.  296 p.               

 

Традиційна радянська школа нас переконувала, що українці ледь чи не наймолодша нація світу, що на території України жили дикуни ледь не до зародження Московського царства, і навіть на сьогоднішній день багатьом історикам важко припустити можливість того, що пра-українці ще кілька тисяч років тому перетинали Атлантичний океан. Однак, зацілілі археологічні знахідки на території Південної та Північної Америки переконливо свідчать про слід пра-українців на теренах доколумбівської Америки.

 

Так, в музеї антропології Мексики серед розмаїття представлених там культур народів, що проживали на її території до приходу в XVI столітті європейців, особливу увагу з точки зору цікавості для української культури заслуговують ті, які було знайдено при дослідженні культури Гогокам.

 

Культура гогокам – одна з чотирьох основних доісторичних археологічних культур Америки, яка охоплювала територію теперішнього Південного Заходу США. На неї вперше звернули увагу в 1930-х роках минулого століття під час розкопок в долині річки Хіли, що в Аризоні. Представники цієї культури населяли вищезазначену територію від початку нової ери до середини XV століття. Гогокам – єдина культура у Північній Америці, представники якої використовували іригацію для сільського господарства. Між VII і XIV століттями вони побудували розгалужену систему каналів, складність якої може суперничати зі зрошувальними системами Древнього Єгипту чи Китаю.

 

Дослідити антропологічні чи побутові риси цього народу надзвичайно важко, оскільки своїх померлих вони спалювали, надбитий глиняний посуд розбивали вщент, а свої житла будували з глини і дерева – матеріалу, який дуже швидко не залишає слідів для історії. Однак, певні речі все ж таки заціліли (фото 1-4).

Будь-якій людині, обізнаною з українською історією, впаде у вічі разюча схожість глиняного посуду гогокам з трипільським. На них можна побачити так добре відомі зображення дощу, ниви, зародження життя або меандру. Ну а чітко намальований тризуб справді вражає. Тим більше, що корінні народи Америки такий символ не використовували.

 

В тому ж самому музеї Антропології Мексики, що у Мехіко-сіті, реконструйовано одяг представників культури гогокам (фото 5) та традиційну вишивку (фото 6).

 

Експозиція типового одягу «індіанки» викликає враження, начебто знаходишся десь в музеї народного побуту України: біла сорочка, така сама як і в українок, вишита червоним по білому, чорна спідниця прямого крою, підперезана вишитим червоним поясом. Якби не манекен з індіанськими рисами, то дуже легко забути, що ти в Мексиці, на іншому кінці світу. Але поміняймо манекен на такий з європейським типом обличчям і перед нами буде типова українка.

Також традиційна вишивка в культурі гогокам (фото 6) з зображенням півнів дуже нагадує українську. До речі, традиційно вважалося, що європейський різновид курей попав до Америки лише після подорожей Колумба.

Невже може скластися абсолютно випадково, без контактів чи навіть можливого проживання українців на території південно-західної Аризони, так, що глиняний посуд, одяг і вишивка настільки схожі з українським? Очевидно, вже ці вищезазначені експозиції з музею Антропології Мексики є вагомими підставами для більш глибокого аналізу й дослідження на предмет історичних зв’язків між Україною та культурою гогокам.

 

Між іншим, мовою Піма[1] слово «гогокам» (англ. Hohokam) означає «ті, що пішли»... 

 

(далі - в частині ІІ) 

 



[1] Піма – група американських індіанців, які мешкали в центральній та південній Аризоні, сусідні з гогокам племена.

 

 



Обновлен 01 ноя 2013. Создан 31 окт 2013